БЕНЕФІЦІЯ
бенефі́ція
(від лат. beneficium – благодіяння)
1. В ранньофеодальній Західній Європі (8 – 12 ст.) надання королем або іншим великим землевласником васалові у довічне володіння землі за виконання певних військових чи адмінісіративних обов’язків.
2. У римському та буржуазному цивільному праві – привілей, встановлений для окремих осіб або груп.
3. У католицькій церкві винагорода духовної особи доходною посадою.